Третій рік в СІЗО та повне ігнорування законів з боку суду. Таке випробування вітчизняною системою настигло Михайла Салей – чинного працівника поліції, та Михайла Данило – колишнього екс-поліцейського, яких суддя Шевченківського суду, скандальна Марина Антонюк безпідставно утримує під вартою.
Дану історію можна було б назвати цікавою, аби вона не була настільки мінорною. По перше, через заангажованість та недбалість органів судової системи реально страждають невинні люди. По друге – поки Президент Зеленський звітує про кроки України на шляху до ЄС, одним з яких є впровадження судової реформи, суспільство за підсумком отримує беззмінно працюючу, пострадянську систему покарань, потрапити під прес якої може будь-який порядний громадянин країни. І в цьому вина ніяк не Президента. Адже люди – є рушієм змін. А коли незмінні керівники МВС чи ГПУ, судді чи прокурори, продовжують маніпулювати законом – Україна втрачає свої можливості на шляху європейського розвитку.
Історія двох чоловіків, яких сьогодні суд не може визнати винними через відсутність доказової бази, проте, яких утримує під вартою, заслуговує народного віча та суспільної підтримки й пливу на ситуацію.
Михайло Данило – колишній поліцейський. Президент федерації боксу Закарпаття. Людина, яка не лише дотримується букви закону, але й має принципову позицію – злодій повинен сидіти у в’язниці. Саме через свою принциповість він страждає вподовж служби спочатку в міліції, а пізніше – реформованій поліції. Аналітичний склад розуму та відданість своїй справі призводять Михайла до розкриття справи, яку здається, не варто було чіпати. Історія й справді може здатися кіношною, адже працюючи на посаді робітника відділу з торгівлі людьми Михайло розкриває корумповану сітку з перевозу нелегальних мігрантів. Така захопленість роботою не стає до душі комусь із керівництва. З 2007 року на Михайла одним за одним починають заводити кримінальні справи загальна кількість яких доходить до 10. В жовтні 2017 його в котре відправляють під арешт, де йде безпосередній натиск на чинного співробітника органів внутрішніх справ. Через пів року Михайлу змінюють запобіжний захід на підписку про невиїзд й одразу звільняють з роботи та академії. Окрім того, у ЗМІ публікуються матеріали про «перевертів в погонах», безпосередньо наклеп отримує Михайло. З того часу Михайло Данило починає судову боротьбу зі свавіллям органів МВС. Тоді він ще не уявляв, що система почне його гризти безперестану.
Через певний час він виграє суди, поновлюється на посаді, а за незаконне звільнення з МВС у судовому порядку стягують кошти. Певних співробітників притягують до відповідальності . Мабуть, тоді, Михайло став в друге небажаним борцем за справедливість керівництву системи. Впродовж 15 років Михайла неодноразово затримують, та намагаються зламати як особистість. Безліч судів, знаходження під вартою, та черговий виправдувальний вирок. Михайло в чергове виходить з під арешту та вирішує займатися громадською діяльністю. Але слід минулих судових справ продовжує тягнутися за Михайлом тому невдовзі невгодного екс-поліцейського роблять причетним до замаху на життя ексочільника Управління захисту економіки, а нині – керманича Управління стратегічних розслідувань Закарпаття Андрія Іванківа.
Важливо, що у суду немає вагомих доказів чи підстав для того, щоб тримати у СІЗО обвинувачуваного. Прокурор подаючи клопотання про тримання під вартою зсилається тільки на тяжкість статті – 348 ст. ККУ та на те, що начебто Данило може тиснути на свідків чи на потерпілого, хоча слідство вже давно закінчилось і йдуть тільки суди.
В цій справі є ще один герой – Михайло Салей – діючий працівник поліції. Молодий хлопець,який, як тот кажуть,опинився не в той час не в тому місці. Його безпосередньо звинувачують у скоєнні замаху. Суд звинувачує чоловіків у змові, хоча до затримання Салей та Данило не були навіть знайомі між собою. У слідства теж немає доказів їх знайомства. Але це не заважає органу судової влади виносити звинувачення.
Болючість цієї історії в тому, що Радянська система, в якій не звикли говорити та писати правду, по цей час діє в «реформованих» органах правоохоронної та судової гілки влади. Представники системи, які ставлять на меті захищати саму систему, а не громадян – не мають право на посаду в цивілізованій, демократичній, європейській країні якою є Україна. Архаїчність системи, а точніше звички їх керівників, відбудовують забутки минулого та дискредитують Україну в очах країн-членів Ради Європи.
Сьогодні ми боремося зі спадщиною, яка і привела нас до війни, однією з причин якої є менталітет манії величі країни агресора. Президент України проводить реформи, які службовці феміди перетворюють на фарс. Такі суді, як Марина Антонюк, через дії якої до країни агресора втік підсудний у справі за сепаратизм громадян України. Марина Антонюк, яка була однією з судді, яка відмовилися продовжити строки розслідування у справі заступника керівника офісу президента Олега Татарова, якого підозрювали у причетності до фальсифікації експертизи у справі екснардепа та забудовника Максима Микитася. Антонюк, яка розглядала справу ветерана АТО у справі про вбивство журналіста Павла Шеремета. Марина Антонюк, призначенням якої обурений був член Громадської ради доброчесності, голова Ради громадського контролю при НАБУ, член ГО ВО «Автомайдан», член Колегії Адвокатської дорадчої групи (адвокати Небесної Сотні, які системно займаються розслідуванням усіх епізодів злочинів проти активістів Євромайдану), експерт судової групи РПР Роман Маселко. Марина Антонюк, яка незаконно утримує під вартою Михайла Салей та Михайла Данило.
Чи варто продовжувати цей список, коли на тлі війни з загарбником, громадяни мають вести війни з системою, яка мала б їх захищати, а не дискредитувати дії Президента, влади, та кожного громадянина, який бореться за свободу та справедливе майбутнє у своїй країні.